Кандидат юридичних наук П.О. Комірчий
Ефективна протидія корупції в Україні, крім наявності відповідної політичної волі, вимагає належного законодавчого забезпечення (комплекс нормативно-правових приписів, що регулюють механізми запобігання корупції, а також відповідальність за вчинення корупційних правопорушень), формування дієвої системи державних органів, забезпечення належного координування формування та реалізації антикорупційної політики, превентивні заходи запобігання корупції, а також її мінімізації. Побудова такої інституційної системи повинна відповідати міжнародним стандартам (зокрема, конвенціям ООН та Ради Європи проти корупції, а також рекомендаціям ГРЕКО та Стамбульського плану дій антикорупційної мережі ОЕСР) і передовій світовій практиці, а також враховувати особливості національної правової системи.
На високий рівень корупції в Україні впливає низка факторів, таких як:
-непрозорість діяльності органів державної влади;
-відсутність політичної волі щодо запровадження дієвих механізмів протидії корупції, неефективна участь у цій протидії правоохоронних органів;
-надзвичайна розгалуженість дозвільно-регуляторної системи;
-надмірний вплив окремих олігархічних груп на прийняття державних рішень і кадрові призначення;
-неврегульованість конфлікту інтересів; відсутність правил професійної етики на публічній службі;
-низький рівень забезпечення захисту прав власності;
-недотримання законодавства у сфері протидії корупції, а також недосконалість нового законодавства з цих питань у цілому;
-недосконалість системи судоустрою;
-відсутність системності в роботі з виявлення корупції в органах державної влади;
-відсутність публічного контролю за доходами та видатками державних службовців, а також ефективних механізмів участі громадянського суспільства у формуванні та реалізації антикорупційної політики.
Статтею 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» визначені спеціально уповноважені суб’єкти які безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо протидії корупції.
Національну безпеку як об’єкт впливу зазначених суб’єктів можна визначити як захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, що забезпечується під час оперативно-службової діяльності органів (підрозділів) спеціального призначення, які входять до організаційної структури правоохоронних органів і наділені у зв’язку з цим повноваженнями щодо застосування оперативно-розшукових методів і засобів з метою запобігання, виявлення та припинення злочинів та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють внутрішню загрозу життєво важливим інтересам України.
Що стосується загроз національним інтересам, то вони у ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» визначені як «наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України». До внутрішніх загроз, які є об’єктом впливу (реагування) спеціальних суб’єктів, на нашу думку, необхідно віднести поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики.
Державні правоохоронні органи забезпечують національну (державну) безпеку України у певних напрямках. У науковій літературі такі напрямки класифікуються, як правило, залежно від методів та засобів, які застосовуються під час оперативно-розшукової діяльності, та мети їх застосування. Одним з таких напрямів можна визначити протидію поширенню корупції, сутність якої полягає у виявленні, запобіганні, припиненні та розкритті корупційних правопорушень.
Одним із небезпечних проявів корупції у нашій державі є злочинне зрощення бізнесу і політики (влади), протидія чому також належить до основних напрямів діяльності правоохоронних органів. На відміну від інших напрямів, цей не отримав законодавчого закріплення як завдання чи повноваження спеціальних суб’єктів, однак пріоритетність протидії зрощенню бізнесу і політики актуалізована в іншому законодавчому акті, який визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, а саме Законі України «Про основи національної безпеки України» (ст. 7).
Небезпечність зрощення бізнесу і політики (влади) полягає у тому, що така влада буде насамперед відстоювати (лобіювати) власні інтереси, а не державні. Яскравим прикладом цього є сучасна політична ситуація в країні (енергетичні, цукрові, автомобільні, податкові, приватизаційні та інші кризи, які безпосередньо пов’язані із прізвищами відомих політиків та державних діячів). Протидія зрощенню бізнесу і політики полягає у здійсненні правоохоронними органами заходів із застосування специфічних методів і засобів з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинних дій у цій сфері, зокрема, корупційних, а також у розшуку осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням таких злочинів.
З метою запровадження реальних механізмів реалізації Національної антикорупційної стратегії на 2011-2015 роки вважаю за доцільне запропонувати наступні заходи:
Прямі та інституційні заходи протидії корупції:
-розробка правових підстав і механізму інформування банківськими установами правоохоронних органів про “підозрілі” переміщення капіталів;
-запровадження контролю за переходом державних службовців на посади керівників комерційних структур після їх звільнення зі служби;
-впровадження відкритості процесу прийняття рішення особами, що виконують функції держави, відносно себе, родичів та інших зацікавлених осіб;
-спрощення процедури притягнення депутатів до відповідальності;
-оптимізація правоохоронних органів (удосконалення професійного відбору кадрів правоохоронних органів, підвищення зарплатні правоохоронців, рівня технічного забезпечення, введення сучасних інформаційних технологій, кадрове оновлення й забезпечення надійного захисту);
-перегляд структури статистичної звітності про стан злочинності та протидію її проявам, за основу повинні братися кінцеві результати роботи правоохоронних органів – результати розгляду судами кримінальних справ;
-використання антикорупційних можливостей судів, розповсюдження практики застосування цивільних позовів держави проти конкретних чиновників;
-запровадження державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення;
-розробка й впровадження окремих відомчих антикорупційних програм, залежно від специфіки органу, що працюватиме над запобіганням вертикальної корупції (зосередження зусиль на протидії корупційним проявам з боку високопоставлених посадових осіб, викриття корупційних мереж);
-розроблення механізму обов'язкового беззаперечного відшкодування державою збитків, у тому числі необґрунтованих втрат, заподіяних громадянину внаслідок неправильного застосування або невиконання чи неналежного виконання норм законодавства державним службовцем, з наступним стягненням витрачених на це коштів із службової особи, з вини якої були завдані такі збитки або втрати.
Водночас аналіз системи демократичного контролю за діяльністю сектору безпеки свідчить про необхідність вжиття окремих заходів щодо її удосконалення, зокрема доцільно звернути увагу на те, що відповідно до рекомендацій ПАРЄ № 1713 (2005), контроль за діяльністю спецслужб та правоохоронних органів має здійснювати спеціальний комітет парламенту, який у Верховній Раді України на сьогодні відсутній.
Одним із шляхів покращення ефективності протидії корупції правоохоронними засобами є інституційна реформа органів, що здійснюють дізнання, досудове слідство та кримінальне переслідування у справах про корупційні правопорушення.
Існуюча система органів з протидії корупції в Україні включає низку підрозділів в різних правоохоронних органах (органах внутрішніх справ, Служби безпеки, прокуратури та податкової служби), які часто дублюють одне одного, зосереджують свою увагу на незначних кримінальних справах або справах про адміністративні правопорушення, а також не мають достатніх повноважень і засобів для ефективного попередження, виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень. Особливо неефективною є протидія так званій високопосадовій корупції, тобто правопорушеннями, що вчиняються вищими посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Це може бути досягнуто шляхом створення спеціально уповноваженого органу з питань антикорупційної політики, який також буде уповноважений вести досудове слідство у справах про корупцію та координувати діяльність інших правоохоронних органів у цій сфері діяльності.
Створення такого спеціалізованого правоохоронного органу стане ефективною інституційною основою для попередження, виявлення, припинення та розслідування корупційних злочинів; зменшить корупційні прояви шляхом забезпечення ефективної протидії корупційним правопорушенням, що вчинені вищими публічними посадовими особами та становлять особливу суспільну небезпеку.