«Якщо людина віддана «Ідеї», важливість якої для неї більша
за життя, а життя без неї втрачає сенс, то вона в
принципі є непідкупною»
(Т. Тарасів)
Факти та висновки першої частини
Організація Об'єднаних Націй була змушена прийняти
«Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти корупції», яку Україна ратифікувала 18 жовтня 2006 року.
У світовому Індексі сприйняття корупції від Transparency
International за 2017 рік Україна отримала лише 30 балів зі 100 можливих, та посіла 130-те місце.
На превеликий жаль Україна стала
найкорумпованішою країною Європи.
Понад шість мільярдів людей живуть в корумпованих
країнах.
Задля глобальної боротьби з корупцією уряди країн
в усьому світі мають робити більше для розвитку громадянського суспільства,
підтримки вільної преси, захисту активістів і журналістів, а також забезпечення
прозорості та підзвітності у державі.
Повільне зростання індексу України експерти пояснюють
браком
політичної волі керівництва країни до боротьби з корупцією і низьким
рівнем довіри до українських судів та прокуратури.
«Корупція» - це один із щаблів національної зради
та зґвалтування суспільства.
Тож, як йдуть справи та що коїться з цим явищем у нашій державі?...
Якщо починати «від грубки», від засад, то починати
треба з Закону та Влади. Зрозуміло, що добробут і процвітання держави залежить від
чесності, прозорості та відкритості органів державної влади. Адже саме вони
мають сприяти ефективному виконанню основних функцій держави та досягненню
суспільного зростання. Однак на цьому шляху «виклик та загроза», - корупція, яка стає на заваді вирішенню проблем, як нашої держави так і сучасного світу.
Сам факт, що в державі з 01 квітня 2010 року
почали діяти, - Закон України «Про
засади запобігання та протидії корупції», Закон України «Про відповідальність
юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» та Закон України «Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за
корупційні правопорушення», - свідчить про необхідність захисту громадських
інтересів від загроз, що випливають із проявів корупції. Але цього виявилося, з
різних причин, занадто мало.
14 жовтня 2014 року
вищий законодавчий орган країни прийняв новий масив антикорупційного
законодавства, розроблений за участю громадськості та міжнародних неурядових
організацій, а саме закони України, спрямовані на протидію злочинності та
корупції: «Про засади державної антикорупційної політики в Україні
(Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» № 1699VII, «Про Національне
антикорупційне бюро України» № 1698VIІ, «Про запобігання корупції» № 1700VII
(набрав чинності 26 квітня 2015 року), «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних
осіб та публічних діячів» № 1701VII.
Вони мали визначити способи
протидії корупції у найрізноманітніших сферах державного, громадського,
місцевого та приватного життя, а також охопити всі ключові сегменти
правовідносин, які виникають під час професійної діяльності з протидії та
запобігання корупції уповноважених на це державних органів.
Президент, у свою чергу, створює Національну раду
з питань антикорупційної політики, як дорадчий орган при Президентові України (указ
№ 808/2014 від 14.10.2014 року).
Разом з цим набирають чинності закони № 1697VII «Про
прокуратуру», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню
розповсюдження зброї масового знищення», «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного
антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання
корупції», «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального
кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ
національної безпеки та корупційні злочини».
Це правове поле розроблялось
та впроваджувалось в життя на підставі рекомендацій Групи держав Ради Європи
проти корупції (GRECO); антикорупційних рекомендацій Плану дій з лібералізації
візового режиму з ЄС (EUBAM); рекомендацій
Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії);
пропозицій програми SIGMA, Організації економічного
співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Рекомендації, у свою чергу, ґрунтуються на ключових міжнародних актах антикорупційного
спрямування, більшість яких ратифіковано Україною, - згідно зі ст. 5 та 6
Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р. держави-учасниці повинні
розробляти й здійснювати ефективну скоординовану політику щодо протидії
корупції та утворити спеціально уповноважені органи.
Закон
України «Про основи
національної безпеки України», який діяв з 19 червня 2003 року до 21 червня 2018 року, статтею 1 встановлював, що поширення корупції —
одна з основних загроз національній безпеці України. Але 08.07.2018 набрав
чинності закон «Про національну безпеку України» і цієї тези
він вже не містив.
Цей
короткий опис показує, що зараз в нашій державі є антикорупційне правове поле,
що розроблене та адаптоване згідно міжнародних вимог. Але 130 місце в рейтингу "Transparency International" та «звання»
найкорумпованішої країни Европи, як мінімум має насторожувати та виводити на
питання - «що тут не так?»,
«де недоліки та прогавини?», «чому
механізм «Антикорупція» буксує?»...
Одразу «на поверхні»
бачимо, - проблему корупції важко, практично неможливо, подолати тільки зусиллями
представників влади, бо ми маємо частину суспільства, яка покірно та
відверто дає хабарі і замовчує цей факт. Також не є секретом, що корупційні
злочини мають один із найвищих рівнів латентності, - антикорупційні механізми
не можуть ефективно протидіяти «системній корупції». Однією з 25 вимог GRECO
до України було запропоновано вихід із цієї ситуації, а саме - ухвалити чіткі
правила для всіх службовців публічної сфери щодо інформування про підозри у
вчиненні корупційних діянь та запровадити захист від негативних наслідків осіб,
які добросовісно інформують про такі випадки.
Разом з тим, набір причин
корупції у кожній країні є різним, але головною серед них завжди виступає
невдало побудована система державного управління, як то, - незакінчені реформи в системі державних
органів, низька професійність топ-менеджерів у державі, відверто недосконала
судова система, політична корупція в парламенті, брак політичної волі
національних лідерів та слабкість інститутів громадянського суспільства.
Якщо копнути трохи
глибше - стаття 20 Конвенції ООН проти корупції встановлює презумпцію
злочинного характеру: «живеш не на зароблені кошти і не можеш це
належним чином пояснити – ти злочинець». І цю презумпцію вказана особа,
яка обвинувачується у незаконному збагаченні, повинна спростувати. А що робити
з конституційним принципом презумпції невинуватості (ч. 1 ст. 62 Конституції
України)?
Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що з точки зору Закону зроблено великий, але тільки перший стрибок на шляху – створено правовий механізм, який відповідає міжнародним стандартам сьогодення та має ефективно працювати в умовах української юридичної системи на декорумпованість українського суспільства.
Продовження буде…
Володимир Митрофанов,
член відокремленого підрозділу ГО "ВЦПКСПО "Антикорупційна ініціатива" у Запорізькій області
